У низькому підвалі з малим віконцем (усе це називається майстернею художника) лежали, висіли, стояли стосами десят-ки творів, мистецька атрибутика. Щоб звикнути до напівосвітленого приміщення, треба було напружити зір.
На високому мольберті, що впирався в низьку стелю, світився пурпуром щойно закінчений портрет-картина. Мандрів-ний учитель життя, мислитель Григорій Сковорода. Філософ передбачав: “Прийде час, коли обтяжені їжею i напоями, ми схилимося до землі, не маючи сили підвести очі нашої душі. Тепер же, коли цей вогонь простого дихання вальний i дійовий, чому ж перестанемо ми злітати?” В усій трактовці образу автор звернувся до старих майстрів часу європейського відроджен-ня, який органічно асоціюється з ходою сучасного Відродження Великої України.
Тополиний, з хвилями крутих жовтавих круч над ставом, заквітчаний мереживом садів, селянських білих хат, розстеля-ється мелодійною піснею український краєвид, в якому знов повертається пам’ять босоногого дитинства, простежується ве-ликий нашарок життя.
Художник Петро Шпорчук зустрів свій полудень віку. Учасник республіканських, міжнародних виставок. Біля ста його творів зберігаються в музеях міст України, Західної Європи, Канади, Австралії. Створені настанні розписи на підприємствах i закладах Тернопільщини. I ще раз переконуєшся, які витривалі люди художники.
Йшов скромно. Чотирнадцятилітнім босоногим хлопчиком подався від рідної домівки із села Великі Мацевичi, що на Хмельниччині, вчитися до школи художніх ремесел у місто Яворів. Вперше зіткнувся з великим захопленням як із звичайно-го куска деревини можна створити дивовижне мистецьке видовище. Вчився у майстрів художньої різьби П.П. Буртного, К.М. Каваса. I назавжди зрозумів, що від долі художника йому вже не відвернутися ніколи. В 1971 р. закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Осягав першини мистецьких досягнень у відомих майстрів пензля Д. Д. Довбу-шинського, М. В. Курилича, I. М. Скобало. З 1974 р. працює в Тернополі. Став членом Спілки художників України. Його творчість - привід для всебічної об’єктивної розмови, i чим глибше ознайомлюєшся з його процесом художніх досягнень, тим більше розумієш: для чого сьогодні нівелювати те, чого справді заслуговують митці.
У залах Тернопільської організації Спілки художників України панувала атмосфера духовного піднесення. Глибоко в серцях відлунювали звуки органної музики. У Петра Шпорчука — велике свято. Відкрилася його персональна виставка. Зібралися щирі шанувальники його мистецтва, колеги, друзі, рідня.
В експозиції - суттєві за естетикою, художнім смаком, майстерністю твори. П. Шпорчук - художник широкого творчого діапазону: живопис, графіка, монументальне, декоративно-прикладне мистецтво. Має чітку творчу концепцію, індивідуальний художній почерк, високий професіоналізм. П. Шпорчук — різний. Висловлює себе як в реальній конкретиці, так i в ме-тафоричних, алегоричних, абстрактних формах. Багато працює в освоєнні графічних технік, у живопису. Професійна усвідо-мленість у галузі форми, кольору, композиції призводить його до розуміння виявів властивостей українського національного мистецтва. Вдало використані мистецькі засоби відтворюють національний дух. I він його творить, бо міцно стоїть на рідно-му ґрунті. Добре знає i вивчає національну історію, неоціненні скарби культури свого народу, традиції, звичаї. У Тернополі чимало графіків, але мало хто з них так глибоко обізнаний з класичною спадщиною української літератури, як П. Шпорчук. Постійне джерело його творчої наснаги пройняте духовним світом народної
творчості. Історія свого народу розкривається перед ним у ясній величі. Митець постійно прагне осягнути побут, стихії характеру, відтінки почуттів, хвилювань, страждань, радості й смутку народу, прагне осягнути дух минулого. Він заглиблюється у загальний характер цілого й кожного зокрема.
Мінімальна графічна виразність i лаконізм простежується в ліногравюрах автора. У композиційній канві білих i чорних плям створює цикл графічних аркушів на тему українських народних жартівливих пісень. Взаємодія підкреслено закучерявленими формами рівномірних прямих штрихів, навмисне пластично заокруглених форм образів, ритмів, контрастів перерос-тає у вибух нестерпно смачного українського гумору. Характерні в цьому плані листи “Як ішов я з Дебрецина додому...”, “Ой, сусідко, сусідко, сусідко...”, “Ой, служив я в пана...”, “Да куди їдеш, Явтуше...”. Глибоке вивчення класичної літератур-ної спадщини надихнуло художника на створення циклу ліногравюр, літографій, офортів, акварелей. Захоплено працює за мотивами творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Григорія Квітку-Основ’яненка, Марка Вовчка, Івана Котляревського. Не-покірним галицьким духом проймається митець в ліногравюрах за творами Івана Франка “Свинська конституція”, “Весті з Галичини”, “Отець Левицький”, “На дні”, “Добрий заробок”... Гротескове
трактування образів відповідає сарказму письменника. Для художника цей великий галичанин до кінця не пізнаний i буде давати заряд натхнення ще на довгі роки. П. Шпор-чук натхненно працює над серією прекрасних акварелей за мотивами повісті I. Франка “Лель i Полель”. Тонка кольорова привабливість, вгадана внутрішня снага добра, безмежно відкритий світ вселенський у кожній кульбабині, дитячих русявих голівках. У всьому художник намагається пройнятися духом франкового галичанина. Прекрасні авторські ілюстративні ар-куші могли б послужити для ілюстрованого видання повісті. Глибоке знання літературної спадщини українського народу народжує в художника виразні мистецькі образи, наповнені глибинним змістом.
У літографії “Причинна” (триптих) за мотивами однойменного твору Т, Шевченка центральна частина закомпонована в образах i алегоріях, які, мов дніпровські хвилі набігають одна на одну й єдиною лавиною скочуються в широке море життя. Образ твору Великого Кобзаря надихав не одного майстра образотворчого мистецтва. Нове слово сказав i Петро Шпорчук. Міцно, по земному вплітаються образи в єдиний моноліт композиції, по-новому засвічуючи велич Шевченкового генія. Як сама правда, як саме життя, як промінь святої зорі, великої любові i шани до неньки-України.
Богом послано, як Месію — безсмертного Кобзаря. Житиме його правда, житиме наша земля, її звичаї i легенди, жити-ме наш народ. Усю структуру композиції автор вирішує панорамно виразно, розкриваючи сюжет твору. Декоративність май-стерно пов‘язується з реалістичним зображенням, умовність — з конкретикою антуражу. Фантазія автора манить глядача пережити хвилюючі образи легенд, повір’я, містичного дійства й поезії Шевченківського твору, все пов’язане в єдине органі-чне дійство.
Композиції “Доля”, “Дідове дитинство” навіяні земним, природним й глибоко рідним. Перші враження бентежного ста-ну душі далекої пори дитинства. “Болісно споглядати людину, — каже автор, — як, борючись за виживання, вона вночі несе з поля в’язку соломи”. Літографія розкриває характерну сторону післявоєнного періоду, страшного режиму, голоду i холоду, важкого дитинства. Образотворчими засобами автор показує філософію, реальність зубожілого життя українського селянина, в якому минуло дитинство автора. В основі композиції — мати із своєю надією i сподіваннями на кращу долю, що чекає білі голівки її синів. Зло сяють кайдани, приготовлені для народу України страшним сталінським режимом. Розтоптана віра, сплюндрована душа. Феміда із зав’язаними очима зважує святу правду. Що обіцяє майбуття? I ті хибні кроки із в’язкою со-ломи теж злочин. А як по правді засудити? Не буде соломи — буде i голод i холод у селянській родині, голодні діти в сльо-зах. I мусів селянин рятуватися, як міг. Іншого засобу не дано.
Творчість Петра Шпорчука — глибока інтелектуальна праця, філософські роздуми над сенсом життя. На якій крижині воно понесе людину, які мірила людської гідності переважать i візьмуть верх, яким буде прийдешнє майбуття... Цим пере-ймається митець, звертаючись до тієї чи іншої теми у своїй творчості.
В останніх живописних роботах художника присутні декоративність i площинне вирішення композиції. Вдале поєднан-ня площинного трактування з реальністю опрацьованих деталей переконує у вивірений позиції автора. Художник оперує чуттям форми, прекрасним малюнком, основами композиції.
Ці якості притаманні його живописним полотнам: “Діалог із Сальвадором Далi”, “Селянка”, “Оголена”, “Гетера”, “При-ватизація”.
Усе в творчості Петра Шпорчука пронизане світлом доброти до людини, великим поклонінням перед вічною красою бе-нтежного світу, як безмежним даром Всесвіту. Все це переплітається в єдиній силі захоплення нескінченної наснаги.
Художник не побоявся підійти до великих за розміром композицій станкової графіки. Цікавість викликає космічна тема-тика: “Ньютон. Відкриття”, “Ціолковський. Мрія”, “Корольов. Політ”. Ця літографії П, Шпорчук вирішує як панорамну опо-відь, пов’язуючи віхи досягнень людства. Насичені інформативним матеріалом, складні за композицією, виразні за малюн-ком, високопрофесійно виконані листи ваблять глибоким проникненням у тему. Гордий юний Ікар, стрімкий i натхненний, невидимим чуттям органічно пов’язаний із стрімким силуетом трансконтинентального лайнера, планетарних приладів, яскра-вих зірок, незвіданих галактик. В структуру композиції вписані могутні космічні ракети, космонавти, місяцеходи. А навколо земної кулі летять паперові літачки — як символ дитячих мрій, як символ священних мрій землян.
Не відкривається митець до кінця своєю творчістю. Попереду ще багато сподівань. Багато змін нашого часу внесли но-вий якісний штрих у мистецтво. Ще не було такого періоду в історії України, як нині, — динамічного контрастного, з відкри-тою правдою істини, пронизаного невпинним рухом до розкутості людського життя.
Ми наїжачено сприймаємо новації в мистецтві, але живописний розділ, який художник створив за останні роки — вра-жає. В полотнах “Приватизація”, “Біологічний зв’язок”, “Відродження”, “Акорди”, “Птиця Фенікс” сила гри живописних, декоративних, пластичних форм народжує неповторні образи. В декоративності, контрастах величин, у вібрації холодних i теплих кольорів народжується змістовна організація твору.
Петро Шпорчук тяжіє у творчості до глибоких тем i філософських категорій, логічного діалогу. Про це свідчить i графі-чний лист “Автопортрет”, виконаний у техніці соус. Де ціна втраченого часу? Почав підбивати підсумок: коли, для скількох, на які дурниці витрачав річ, найдорожчу за все? На майбутнє ми надіємося, сучасним нехтуємо: ми прагнемо до того, чого нема, нехтуємо тим, що є, так ніби те, що минає, може повернутися назад...
Більшість художників задовольняються в творчості окремим видом, а навіть одним мистецьким жанром. Для виявлення творчих можливостей технічна спорідненість робіт дає кращі підстави для вдосконалення. З іншого боку, лише геніальні майстри могли робити все. Я далекий від думки, щоб приписати цей епітет Петрові Шпорчуковi. Але те, що він наділений багатогранним талантом, вільно почуваєє себе в графіці, живописі, прикладних видах мистецтва — очевидне.
Станкове мистецтво є одним з його творчих уподобань. Глядачі можуть оцінити живописні портрети видатних діячів української історії та культури (зокрема Г. Сковороди), сюрреалістичні композиції та оголену натуру. Однак варто пам’ятати, що на Тернопільщині він залишив ряд монументально-декоративних розписів, виконаних класичною темперою: “Подоляноч-ка” i “Фініш” в актових залах профтехучилища та інституту удосконалення вчителів у Тернополі, “Учiтеся, брати мої...” в дитячому садку на Бучаччинi, “Космос” в однойменному кінотеатрі міста Збаража. Помітно, що митець прагне до монумен-талізму в картині i заперечує станковiзм у стінописі. Та в обох випадках він залишається вірним багатофігурному декоратив-ному малярству.
Говорити про Шпорчука — живописця, значить сказати півслова. Він сам визнаєє, що графіка для нього ближча. Про це свідчить різноплановість графічних технік (літографія, офорт, ліногравюра, акварель, соус, сангіна) різне призначення листів — станкові естампи, книжкові ілюстрації, екслібриси. Для кожного різновиду він знаходить свою образну мову: одна для поезії Т. Шевченка, інша — для I. Франка. А ілюстрації за мотивами Українських народних жартівливих пісень ще й обрам-лені текстовим мереживом. Шрифт органічно вплітається в композицію листа i складає одне ціле з сюжетом.
Графічні композиції , як i живописні, мають ускладнену, колажну побудову сюжету i площинно-декоративне рішення, вимагають уважного розгляду, аналізу прочитання. Відчутне тяжіння до великих площин. Наприклад, літографія “Причинна” (за Т. Шевченком) розміром у цілий лист ватману. Великоформатність — то одна з характеристик особливостей творчої ма-нери митця.
При цьому кожний квадратний сантиметр листа опрацьований із сюрреалістичною точністю i фантазією. Хіба портрети лаконічні, доповнені краєвидами чи геральдичними знаками на взірець української парсуни XVII-XVIII століття. Третя лю-бов П.Шпорчука - декоративно-ужиткове мистецтво, художнє оформлення інтер’єрів. Він отримав фахову школу у стінах Львівського інституту як художник-прикладник. Як відомо, Львів донедавна не готував митців образотворчих видів, проте більшість випускників ставали живописцями, графіками i скульпторами. Його сюжетні витинанки мають професійний харак-тер, не є переспівами традиційних народних візерунків.
А ще П.Шпорчук володіє мистецтвом слова. Його нариси про колег, критичні огляди художніх виставок друкувалися на сторінках періодичної преси. Пише вірші “для душі”, мріє видати поетичну збірку. i самому оформити її. Отже любов до мистецтва продовжується.
Груповій виставці творів митця в “Кобзарській світлиці” Українського Дому” (спільно з Галиною та Володимиром Ко-вальчуками з Хоросткова) передували кілька індивідуальних вернісажів у Тернополі, Хмельницькому i Кам’янці-Подільському. Цього разу з ним познайомляться кияни. Праці Петра Шпорчука свідчать, що ми маємо справу із творчою особистістю із сформованим почерком, власним образним сприйняттям i колом сюжетів.